виточений
ВИ́ТОЧЕНИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́точити¹.
Іван привітно махнув кепкою своєму напарнику, що вже помітив його, і весело показав очима на гору виточених за ніч деталей (Кучер, Трудна любов, 1960, 394);
В ярмаркові дні до канатів і гаків [гойдалки] чіплялося два збиті з дощок човни з виточеними жіночими погруддями на носах (Смолич, II, 1958, 42);
Личко її молоде та радісне, як яблучко, червоніло, очі горіли, шия, плечі наче виточені з рожевого каменю (Мирний, IV, 1955, 139);
Гострі ножі точені, В крові панів мочені.. Виточені, аж горять, На панів та на панят (Пісні та романси.., II, 1956, 138);
Залізняк нарешті зібрав усю силу,.. знайшов глибоку, вітром виточену ямку, міцно зачепився пальцями (Собко, Звич. життя, 1957, 7).
2. прикм. Який має досконалу форму, витончені лінії.
Смугляве обличчя з рівним виточеним носом.. нагадувало одно з тих облич, що їх.. митці пензля беруть для Іродіад, Саломей і інших красунь давнини (Досв., Вибр., 1959, 85).
Як (немо́в, на́че і т. ін.) ви́точений — який має правильну, досконалу форму, витончені лінії.
Уся [дівчина] — як виточена, а довга коса, чорна, як гадюка, так і обвивається круг тонкого стану (Стор., І, 1957, 83);
— Бісова Улька, ноги як виточені і пошкрябані соломою, мабуть, у полі пошкрябала (Мик., II, 1957, 396).
ВИ́ТОЧЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́точити².
Кров була виточена вся. Доктор Гальванеску був мертвий (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 260).
Словник української мови (СУМ-11)