витребувати
ВИ́ТРЕБУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. канц. Одержати що-небудь на вимогу.
Державні установи і підприємства можуть витребувати від усякого набувача належне їм майно (Цив. кодекс УРСР, 1950, 18).
2. розм. Запропонувати кому-небудь прибути або з’явитися кудись; викликати листом і т. ін.
То були Христя із Мариною, котру Довбня з п’яних очей витребував собі у губернію (Мирний, III, 1954, 393).
Словник української мови (СУМ-11)