витребувати

ВИКЛИКА́ТИ (пропонувати кому-небудь, просити когось прибути, з'явитися кудись), ВИКЛИ́КУВАТИ рідше, ВИЗИВА́ТИ розм., рідко; ВИПИ́СУВАТИ рідко (письмово). — Док.: ви́кликати, ви́требувати розм. ви́звати, ви́писати. Князь викликав майстрів з Варшави (І. Нечуй-Левицький); — А де ваш чоловік? — Дома. — Коли б ви до мене його викликнули (Марко Вовчок); Еней тебе лиш визиває, А нас, Латинців, не займає, Іди з Троянцем потягайсь! (І. Котляревський); Молода бариня.. виписала з свого села нового прикажчика (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. витребувати — ви́требувати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. витребувати — -ую, -уєш, витребувати, -ую, -уєш, недок., док., перех. 1》 канц. Одержати що-небудь на вимогу. 2》 розм. Запропонувати кому-небудь прибути або з'явитися кудись; викликати листом і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. витребувати — ВИ́ТРЕБУВАТИ, ую, уєш, док., що. 1. канц. Одержати що-небудь на вимогу. Рушель .. поїхав до Станіслава, витребував собі кілька жовнірів станіславської залоги, озброїв своїх гайдуків і установив .. варту (Г. Хоткевич). 2. розм., рідко.  Словник української мови у 20 томах
4. витребувати — ВИ́ТРЕБУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. канц. Одержати що-небудь на вимогу. Державні установи і підприємства можуть витребувати від усякого набувача належне їм майно (Цив. кодекс УРСР, 1950, 18). 2. розм.  Словник української мови в 11 томах