витребувати
ВИ́ТРЕБУВАТИ, ую, уєш, док., що.
1. канц. Одержати що-небудь на вимогу.
Рушель .. поїхав до Станіслава, витребував собі кілька жовнірів станіславської залоги, озброїв своїх гайдуків і установив .. варту (Г. Хоткевич).
2. розм., рідко. Змусити кого-небудь прийти або з'явитися кудись; викликати листом і т. ін.
То були Христя із Мариною, котру Довбня з п'яних очей витребував собі у губернію (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)