вихвачувати
ВИХВАЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИХВАТИТИ, ачу, атиш, док., перех.
1. Швидко віднімати, виривати що-небудь у когось; вихоплювати.
Тут хлоп’я у старости і вихватило паличку (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 392);
Галя, втершись, мовчки вихватила з рук у найближчого школяра бузкову лозину й кинулася зразу до Павлушки (Степан Васильченко, I, 1959, 154).
2. Рвучко витягати, виймати що-небудь з чогось, звідкись.
[Юсуф (вихвачує з піхви шаблю):] Що це за бунт? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 466);
Враз із горна вихватив [коваль] червоний шмат заліза на ковадло, — дзянь, дзянь... (Андрій Головко, II, 1957, 15).
3. тільки док., перен., розм. Швидко, вчасно зібрати урожай чого-небудь перед негодою.
— Думаємо вихватити [буряки] і перевезти до дощів (Олесь Донченко, VI, 1957, 363).
Словник української мови (СУМ-11)