виючий
ВИ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ви́ти¹.
Крізь розбите вікно залітав виючий осінній вітер (Рибак, Опов., 1949, 46);
// у знач. прикм. Який характеризується звуками, подібними до виття.
Гуркіт моторів то ставав глухішим, то хвилинами здіймався до виючих нот (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 328).
Словник української мови (СУМ-11)