возик
ВО́ЗИК, а, ч.
1. Зменш. до віз¹ 1.
Того ж дня виїхав возик з міста у Кармелеве село і повіз туди додому його сім’ю (Вовчок, І, 1955, 364);
Антон попросив у кума невеликого, на одного коня, возика й почав накладати гній (Чорн., Визвол. земля, 1959, 46).
2. Те саме, що візо́к 4.
Нагнав жінку якусь на дорозі — везла з дівчинкою возик з мішком од млина (Головко, II, 1957, 18);
Дівчина штовхала перед себе дитячий возик, на якому сиділа її хвора мама (Ю. Янов., І, 1958, 358).
Словник української мови (СУМ-11)