возик

ВО́ЗИК, а, ч.

1. Зменш. до віз 1.

Того ж дня виїхав возик з міста у Кармелеве село і повіз туди додому його сім'ю (Марко Вовчок);

Я їхав .. на драбинчастому возику, запряженому якоюсь гострозадою й гостроголовою конячинкою з коротенькими лахматими ніжками й великим черевом, що робило її дуже схожою на мишу (В. Винниченко);

Антон попросив у кума невеликого, на одного коня, возика й почав накладати гній (С. Чорнобривець);

Удосвіта Василь Сороколіт взяв у свого супряги парокінного возика, вкинув до нього лист старої жерсті і вирушив з Криничан (Є. Доломан).

2. Те саме, що візо́к 4.

Нагнав жінку якусь на дорозі – везла з дівчинкою возик з мішком од млина (А. Головко);

Дівчина штовхала перед себе дитячий возик, на якому сиділа її хвора мама (Ю. Яновський);

Товстий дядечко, наче на корчмаря схожий, штовхає поперед себе возика (Ю. Логвин).

Значення в інших словниках

1. возик — во́зик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. возик — -а, ч. 1》 Зменш. до віз I 1). 2》 Те саме, що візок 4).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. возик — (-а) ж.; мол. Автомобіль, таксі. Бурмило піймав "возика" і вони поїхали на Богунію (В. Врублевський, Замах на генсека).  Словник жарґонної лексики української мови
4. возик — Во́зик, -ка, на -ку; -зики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. возик — ВО́ЗИК, а, ч. 1. Зменш. до віз¹ 1. Того ж дня виїхав возик з міста у Кармелеве село і повіз туди додому його сім’ю (Вовчок, І, 1955, 364); Антон попросив у кума невеликого, на одного коня, возика й почав накладати гній (Чорн., Визвол. земля, 1959, 46).  Словник української мови в 11 томах
6. возик — Возик, -ка м. ум. отъ віз.  Словник української мови Грінченка