волоття
ВОЛО́ТТЯ, я, с. Збірн. до во́лоть і во́лот.
Овес і ячмені гналися в колос, просо вже схилялося молодим волоттям до землі (Кучер, Трудна любов, 1960, 603);
Щільною стіною підвівся сухий з сиво-рожевим, волоттям очерет (Стельмах, Хліб.., 1959, 226);
Звісивши важке й буйне волоття, просо стояло, як очерет (Вітч., 5, 1949, 16).
Словник української мови (СУМ-11)