волохатий
ВОЛОХА́ТИЙ, а, е.
1. Оброслий, покритий густим волоссям.
А вона [гусінь] лізла по ньому бридка, волохата і лоскотала плече (Коцюб., II, 1955, 205);
На мить Черниш заглядів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастьорці, з оголеними волохатими грудьми (Гончар, І, 1954, 108);
// Який має довгу густу вовну.
Чорні буйволиці,.. покинувши їсти, повернули до гостей свої волохаті шиї (Коцюб., II, 1955, 113);
Дівчинка підвела руки вгору, затупцювала на місці, і волохаті собаки зупинились коло неї (Ів., Вел. очі, 1956, 13);
// Який має кучеряве пір’я (про породу птахів).
Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються, голуб волохатий спуститься (Вовчок, VI, 1956, 226).
2. Дуже настовбурчений, розпатланий, скуйовджений (про пасма волосся на голові тощо).
Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата (Шевч., II, 1953, 353);
У нього були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами (Донч., II, 1956, 345).
3. З довгим густим ворсом (про хутро, тканини й вироби з них).
Малий, бородатий дідок.. у волохатій шапці з куниці (Л. Укр., III, 1952, 194);
Біля переправи стояв генерал у волохатій бурці (Гончар, І, 1954, 325).
4. перен., розм. З густими гілками, листям, шпильками і т. ін., які стирчать у різні боки.
На шибках.. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків (Вас., І, 1959, 239);
Шуміли столітні волохаті сосни кучерявим верховіттям (Ле, Опов. та нариси, 1950, 9).
5. перен. Який має невиразні контури, поверхню.
За волами виринула й стала в яру волохата постать (Вас., I, 1959, 131);
Підставивши долоню, Аркадій затримав волохату сніжинку (Коп., Тв., 1955, 346);
Кудись пливуть тумани волохаті (Бойко, Про 17 літ, 1958, 49).
Словник української мови (СУМ-11)