волохатий
ВОЛОХА́ТИЙ, а, е.
1. Оброслий, покритий густим волоссям.
Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата (Т. Шевченко);
На мить Черниш заглядів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастьорці, з оголеними волохатими грудьми (О. Гончар);
// Який має довгу густу вовну, шерсть.
Чорні буйволиці, .. покинувши їсти, повернули до гостей свої волохаті шиї (М. Коцюбинський);
Дівчинка підвела руки вгору, затупцювала на місці, і волохаті собаки зупинились коло неї (О. Іваненко);
// Який має кучеряве пір'я (про породу птахів).
Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються, голуб волохатий спуститься (Марко Вовчок).
2. Дуже настовбурчений, скуйовджений (про волосся на голові, обличчі і т. ін.).
У нього були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами (О. Донченко).
3. З довгим густим ворсом (про хутро, тканини і вироби з нього).
Малий, бородатий дідок .. у волохатій шапці з куниці (Леся Українка);
Широкий і волохатий піджак .. був, після купання в вимивині з струмковою водою, досить чистий (В. Барка);
Біля переправи стояв генерал у волохатій бурці (О. Гончар).
4. перен., розм. З густими гілками, листям, шпильками і т. ін., які стирчать у різні боки.
На шибках .. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків (С. Васильченко);
На вулиці дерева якісь височенні та волохаті, чорно-зеленого кольору, темні такі та рясні, широколисті, – осики й дуби (І. Багряний);
Шуміли столітні волохаті сосни кучерявим верховіттям (Іван Ле).
5. перен. Який має невиразні контури, поверхню.
За волами виринула й стала в яру волохата постать (С. Васильченко);
Темним волохатим силуетом стоїть на сході княжий маєток (М. Хвильовий);
Кудись пливуть тумани волохаті (Г. Бойко);
Між фігурними колонами – зорі. Якісь великі, волохаті, тремтливі (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)