ворогуючий

ВОРОГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ворогува́ти.

Нурла і юзбаш стояли на чолі ворогуючих партій (Коцюб., І, 1955, 394);

Сьогодні Григорій Іванович прийшов до ворогуючих напарників з твердою надією помирити їх (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 60).

Значення в інших словниках

1. ворогуючий — ворогу́ючий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. ворогуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до ворогувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ворогуючий — ВОРОГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. до ворогува́ти. Жив Іполит Мар'янович, неначе заєць, що потрапив на межу поміж двома ворогуючими таборами (Є.  Словник української мови у 20 томах