ворогуючий
ВОРОГУ́ЮЧИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до ворогува́ти.
Жив Іполит Мар'янович, неначе заєць, що потрапив на межу поміж двома ворогуючими таборами (Є. Доломан);
З намету вийшов той, кому велено було переказати привідцям ворогуючих між собою сусідів, аби заходили вже й ставали перед очі повелителя великого племені аварів, іменованого в степах антського примор'я обрами (Д. Міщенко);
У повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” змальовано Івана та Марічку – дітей ворогуючих родин Палійчуків та Гутенюків (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)