1. Словник української мови у 20 томах

ворогуючий

ВОРОГУ́ЮЧИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до ворогува́ти.

Жив Іполит Мар'янович, неначе заєць, що потрапив на межу поміж двома ворогуючими таборами (Є. Доломан);

З намету вийшов той, кому велено було переказати привідцям ворогуючих між собою сусідів, аби заходили вже й ставали перед очі повелителя великого племені аварів, іменованого в степах антського примор'я обрами (Д. Міщенко);

У повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” змальовано Івана та Марічку – дітей ворогуючих родин Палійчуків та Гутенюків (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ворогуючий — ворогу́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. ворогуючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до ворогувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ворогуючий — ВОРОГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ворогува́ти. Нурла і юзбаш стояли на чолі ворогуючих партій (Коцюб., І, 1955, 394); Сьогодні Григорій Іванович прийшов до ворогуючих напарників з твердою надією помирити їх (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 60). Словник української мови в 11 томах