вороток

ВОРОТО́К, тка, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.).

При ручному розвірчуванні розвертка приводиться в дію з допомогою воротка (Практ. з машинозн., 1957, 74);

І все мені завод невпинно цокотить, і вороток скрипить (Сос., II, 1947, 5).

Значення в інших словниках

1. вороток — ворото́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. вороток — -тка, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вороток — ВОРОТО́К, тка́, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.). І все мені завод невпинно цокотить, і вороток скрипить (В. Сосюра); При ручному розвірчуванні розвертка приводиться в дію за допомогою воротка (з навч. літ.).  Словник української мови у 20 томах