вранці
ВРА́НЦІ (УРА́НЦІ), присл. У ранковий час.
Увечері посумую, А вранці заплачу (Шевч., I, 1951, 10);
Вранці я пішов навідатися до свого товариша (Панч, В дорозі, 1959, 98).
Вра́нці-ра́но; Ра́но-вра́нці — дуже рано, на світанні.
У неділю вранці-рано Поле крилося туманом (Шевч., І, 1951, 310);
А другої днини рано-вранці.. Свирид та Марія вирушили в дорогу (Коцюб., І, 1955, 147).
Словник української мови (СУМ-11)