вугіль
ВУ́ГІЛЬ, гля, ч.
1. збірн. Те саме, що вугі́лля 1.
Я пам’ятаю, у забої рубали вугіль шахтарі (Сос., Солов. далі, 1957, 59);
Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх дочок, синів і як залізо, хліб та вугіль крала… (Тич., II, 1957, 161);
*У порівн. Стало поночі, як в пізній темний вечір. Гори стали чорні, як вугіль (Н.-Лев., II, 1956, 389).
2. рідко. Те саме, що вугли́на.
Ходили ще дві баби-лікарки, — ті баби знов напували водою з трьома вуглями (Вовчок, VI, 1956, 248);
Її [липи] кора була така чорна, що навіть тепер, на тлі хмарної ночі, вирізнялася, мов намальована вуглем на сірому полотні (Дмит., Наречена, 1959, 206).
Словник української мови (СУМ-11)