відай
ВІ́ДАЙ, вставн. сл., розм., рідко. Можливо, мабуть.
Ледве чутно скрипнули двері, — відай, хтось вийшов із хати (Іван Франко, VIII, 1952, 267);
Старшина пив воду, відай, чи не біля Мицькової хати (Юрій Яновський, Мир, 1956, 113).
Словник української мови (СУМ-11)