відбуча

ВІДБУ́ЧА, і, ж., заст. Повинність.

Хай одбуває одбучі (Мирний, II, 1954, 282).

Значення в інших словниках

1. відбуча — -і, ж., заст. Повинність.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. відбуча — ВІДБУ́ЧА, і, ж., заст. Повинність. Хай одбуває одбучі (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
3. відбуча — Відбуча, -чі ж. = відбуток. Нехай дурний мужик на всіх робить, за всіх платить, хай одбуває одбучі. Мир. ХРВ. 387. Я відбуду за гріхи відбучу. К. ПС. 139.  Словник української мови Грінченка