1. Словник української мови в 11 томах

відбуча

ВІДБУ́ЧА, і, ж., заст. Повинність.

Хай одбуває одбучі (Мирний, II, 1954, 282).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відбуча — -і, ж., заст. Повинність. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. відбуча — ВІДБУ́ЧА, і, ж., заст. Повинність. Хай одбуває одбучі (Панас Мирний). Словник української мови у 20 томах
  3. відбуча — Відбуча, -чі ж. = відбуток. Нехай дурний мужик на всіх робить, за всіх платить, хай одбуває одбучі. Мир. ХРВ. 387. Я відбуду за гріхи відбучу. К. ПС. 139. Словник української мови Грінченка