відбігати
ВІДБІ́ГАТИ, аю, аєш, док. Закінчити бігати, бути вже не в змозі бігати.
Я вже своє відбігав (Сл. Гр.).
◊ Відбі́гати но́ги — перевтомити ноги біганням.
[Мусій:] За чотири місяці зовсім одбігав ноги (Кроп., II, 1958, 88).
ВІДБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш; мин. ч. відбі́г, ла, ло; док.
1. неперех. Бігом віддалятися від кого-, чого-небудь.
Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки (Л. Укр., III, 1952, 220);
Коли вчителька підходила до Романа ближче.., — він одбігав геть-геть (Вас., І, 1959, 60);
Тамара червоніє,.. відбігає від дзеркала в куток (Хижняк, Тамара, 1959, 9);
Вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика (Фр., IV, 1950, 60);
Собака глянула розумними очима на свого господаря, відбігла від нього, лягла на вказане їй місце (Шиян, Гроза.., 1956, 177).
◊ Недале́ко відбі́г оди́н від о́дного — невелика різниця між ким-небудь.
2. неперех., перен. Швидко віддалятися, відкочуватися.
Вода одбігала від острова (Трубл., Шхуна.., 1940, 93);
Відбіжать від берега оцього Ці ж вали, і на Босфор підуть (Бажан, Роки, 1957, 288).
3. неперех., перен. Тягнутися, простягатися вбік від чого-небудь головного (про шлях, річку тощо).
Не далі ста метрів від головного шляху відбігав убік менший (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 64);
Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігали з Нілу сто двадцять рівчаків (Тич., I, 1957, 125);
Стежка одбігала вліво, крутилась по прибережних горбах (Коз., Вибр., 1947, 70).
4. неперех., перен., рідко. Відходити, ухилятися від теми розмови.
[Єлена:] Годі вже! Не відбігай від речі, до кінця доводь! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 358).
5. перех., перев. кого, заст. Залишати, покидати кого-, що-небудь.
Орина Була єдиная людина, Що не відбігла ще її (Фр., X, 1954, 356);
[Антей:] Хілон мене одбіг (Л. Укр., III, 1952, 421);
І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (Тич., III, 1957, 284).
6. тільки док., неперех., від чого і заст. чого, перен. Перестати займатися чимось.
Розумію, що Вам докучили вже наші спільні справи.. Я теж часом хотів би одбігти од них як можна далі (Коцюб., III, 1956, 379);
Хай товариство сміється з мене, що я й отаманства відбіг (Барв., Опов.., 1902, 141).
7. тільки док., перех., заст. Загубити, утратити щось.
Гірко йому все теє пригадалося, як гірко згадується добро, що було колись тобі навіки миле, і тебе не зрадило воно,.. а одбіг його сам чоловік невситимий (Вовчок, І, 1955, 154);
Чи одбіжить, бува [Максим], люльку в спірці, а грошей на нову катма, — вони [товариші] складалися по шагу.. і купували (Мирний, II, 1954, 123).
Словник української мови (СУМ-11)