відбігати

ВІДБІ́ГАТИ, аю, аєш, док. Закінчити бігати, бути вже не в змозі бігати.

Я вже своє відбігав (Сл. Гр.).

◊ Відбі́гати но́ги — перевтомити ноги біганням.

[Мусій:] За чотири місяці зовсім одбігав ноги (Кроп., II, 1958, 88).

ВІДБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш; мин. ч. відбі́г, ла, ло; док.

1. неперех. Бігом віддалятися від кого-, чого-небудь.

Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки (Л. Укр., III, 1952, 220);

Коли вчителька підходила до Романа ближче.., — він одбігав геть-геть (Вас., І, 1959, 60);

Тамара червоніє,.. відбігає від дзеркала в куток (Хижняк, Тамара, 1959, 9);

Вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика (Фр., IV, 1950, 60);

Собака глянула розумними очима на свого господаря, відбігла від нього, лягла на вказане їй місце (Шиян, Гроза.., 1956, 177).

◊ Недале́ко відбі́г оди́н від о́дного — невелика різниця між ким-небудь.

2. неперех., перен. Швидко віддалятися, відкочуватися.

Вода одбігала від острова (Трубл., Шхуна.., 1940, 93);

Відбіжать від берега оцього Ці ж вали, і на Босфор підуть (Бажан, Роки, 1957, 288).

3. неперех., перен. Тягнутися, простягатися вбік від чого-небудь головного (про шлях, річку тощо).

Не далі ста метрів від головного шляху відбігав убік менший (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 64);

Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігали з Нілу сто двадцять рівчаків (Тич., I, 1957, 125);

Стежка одбігала вліво, крутилась по прибережних горбах (Коз., Вибр., 1947, 70).

4. неперех., перен., рідко. Відходити, ухилятися від теми розмови.

[Єлена:] Годі вже! Не відбігай від речі, до кінця доводь! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 358).

5. перех., перев. кого, заст. Залишати, покидати кого-, що-небудь.

Орина Була єдиная людина, Що не відбігла ще її (Фр., X, 1954, 356);

[Антей:] Хілон мене одбіг (Л. Укр., III, 1952, 421);

І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (Тич., III, 1957, 284).

6. тільки док., неперех., від чого і заст. чого, перен. Перестати займатися чимось.

Розумію, що Вам докучили вже наші спільні справи.. Я теж часом хотів би одбігти од них як можна далі (Коцюб., III, 1956, 379);

Хай товариство сміється з мене, що я й отаманства відбіг (Барв., Опов.., 1902, 141).

7. тільки док., перех., заст. Загубити, утратити щось.

Гірко йому все теє пригадалося, як гірко згадується добро, що було колись тобі навіки миле, і тебе не зрадило воно,.. а одбіг його сам чоловік невситимий (Вовчок, І, 1955, 154);

Чи одбіжить, бува [Максим], люльку в спірці, а грошей на нову катма, — вони [товариші] складалися по шагу.. і купували (Мирний, II, 1954, 123).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

відбігати

Значення в інших словниках