відбігати

ВІДБІ́ГАТИ, аю, аєш, док.

Закінчити бігати, бути вже не в змозі бігати.

Я вже своє відбігав (Сл. Гр.);

Дідусь усе життя своє одбігав по наймах (з мемуарної літ.).

ВІДБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш; мин. ч. відбі́г, ла, ло; док.

1. Бігом віддалятися від кого-, чого-небудь.

Лукаш не чує, захоплений гонитвою, і відбігає геть далеко від Мавки (Леся Українка);

Коли вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе – він зразу зіскакував з вікна, одбігав геть-геть (С. Васильченко);

Тамара червоніє, .. відбігає від дзеркала в куток (А. Хижняк);

Вона відбігла вже досить далеко від свойого [свого] кошика (І. Франко);

Собака глянула розумними очима на свого господаря, відбігла від нього, лягла на вказане їй місце (А. Шиян).

2. перен. Швидко віддалятися, відкочуватися.

Вода одбігала від острова (М. Трублаїні);

Відбігли .. Посейдонові коні-хвилі від берега, а на дні морськім побачив Пан веселково-сяйливі істоти (Н. Королева);

Відбіжать від берега оцього Ці ж вали і на Босфор підуть (М. Бажан).

3. перен. Тягнутися, простягатися вбік від чого-небудь головного (про шлях, річку і т. ін.).

Колись цвіли сади Семіраміди, і одбігали з Нілу сто двадцять рівчаків (П. Тичина);

Стежка одбігала вліво, крутилась по прибережних горбах (В. Козаченко);

Крайня хата з того села, відбігши від усіх, зійшла униз і стала аж біля ополонки (І. Багряний).

4. перен., рідко. Відходити, ухилятися від теми розмови.

[Єлена:] Годі вже! Не відбігай від речі, до кінця доводь! (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете);

Коли я вже відбіг від теми, то хай мені буде вільно навести два спомини вже з тих пізніших літ мого життя (Б. Лепкий).

5. перев. кого, заст. Залишати, покидати кого-, що-небудь.

Орина Була єдиная людина, Що не відбігла ще її (І. Франко);

[Антей:] Хілон мене одбіг (Леся Українка);

І сон мене відбіг, – і ніч уже десь відсунулась до світанку (П. Тичина);

І горе зітреться на мерву. І відбіжить її [України] синів (В. Стус).

6. тільки док., від чого і заст. чого, перен. Перестати займатися чимсь.

Хай товариство сміється з мене, що я й отаманства відбіг (Ганна Барвінок);

Розумію, що Вам докучили вже наші спільні справи .. Я теж часом хотів би одбігти од них як можна далі (М. Коцюбинський);

І я радів свідомістю, що я так глибоко відбіг від усього, що тяжіло на мені (М. Грушевський).

7. тільки док., що, заст. Загубити, утратити щось.

Гірко йому все теє пригадалося, як гірко згадується добро, що було колись тобі навіки миле, і тебе не зрадило воно, .. а одбіг його сам чоловік невситимий (Марко Вовчок);

Чи одбіжить [Максим], бува, люльку в спірці, а грошей на нову катма, – вони [товариші] складалися по шагу .. і купували (Панас Мирний).

◇ (1) Відбі́гти (відби́тися) ро́зуму (глу́зду) – стати божевільним; збожеволіти.

Він був би розцілував їх [стрільців], але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що старий Матвій Шавала відбіг (не дай Боже) розуму (Мирослав Ірчан);

[Штефан:] Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Я. Галан);

У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що й з чортом злигався (Б. Антоненко-Давидович).