відважний
ВІДВА́ЖНИЙ, а, е. Який не боїться небезпеки; безстрашний, сміливий, хоробрий.
Яка б страховина перед ним [Чіпкою] не вставала — не злякати їй його відважного духу (Мирний, II, 1954, 52);
— Відважні хлопчаки! І я колись був таким (Фр., VI, 1951, 178);
Хай славлять поети своїми піснями героїв відважних твоїх (Сос., Солов. далі, 1957, 68);
// Який виражає відвагу.
Інші будуть лунати пісні, Вільні, гучні, одважні та горді (Л. Укр., І, 1951, 173);
Відважний вчинок;
// у знач. ім. відва́жний, ного, ч. Той, хто не боїться небезпеки; сміливець.
Троянці всі тут заревли. Одважних стали обнімати (Котл., І, 1952, 223).
Словник української мови (СУМ-11)