відголос
ВІ́ДГОЛОС, у, ч., рідко. Те саме, що ві́дгомін.
Скоро у тиші нічній зітхне мати, або я ворухнусь — усе те, кожен одголос наче побуджає, наче додає тузі сили — і тужить вона знову (Вовчок, І, 1955, 222);
Знов гори розгомонілись страшними голосами і відголосами громів (Фр., VIII, 1952, 138);
Про турбаївське повстання Данько чув ще і вдома, в Криничках, але там його відголоси жевріли більше в піснях про Мар’янушу (Гончар, Таврія.., 1957, 131).
Словник української мови (СУМ-11)