відземок
ВІДЗЕ́МОК, мка, ч., розм. Те саме, що окоре́нок.
Трохи згодом признався, що гепнув головою до якогось відземка, немов довбнею (Март., Тв., 1954, 224);
— А-а-а! — реве він, відкидає від стіни важке з тесаних одземків ліжко (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 13);
*У порівн. Ціле тіло, як відземок, кріпке (Мак., Вибр., 1954, 350).
Словник української мови (СУМ-11)