відлунювати

ВІДЛУ́НЮВАТИ, ює, недок., ВІДЛУНИ́ТИ, и́ть, док. перех. і неперех. Відбивати звуки, віддавати луною.

Всі кричать "ура", і старий яр довго відлунює молоді голоси (Ю. Янов., II, 1954, 209);

Щось відгукнулося в лісі: "Аго-о-ов!" Може це відлунює його власний голос? (Руд., Вітер.., 1958, 102);

Відлупив панцир, відлупили металеві розтвори брами.. Бризантна куля, пущена майже впритул, довбонула залізо (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 721).

Значення в інших словниках

1. відлунювати — відлу́нювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відлунювати — -ює, недок., відлунити, -ить, док. перех. і неперех. Відбивати звуки, віддавати луною.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлунювати — ВІДЛУ́НЮВАТИ, ює, недок., ВІДЛУНИ́ТИ, и́ть, док., що і без прям. дод. Відбивати звуки, віддавати луною. Глухо десь одлунював [плач] в саду (П. Тичина); Всі кричать “ура”, і старий яр довго відлунює молоді голоси (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. відлунювати — ВІДЛУ́НЮВАТИ (про звук — віддаватися луною), ВІДЛУ́НЮВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ВІДДАВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.  Словник синонімів української мови