відлюдник
ВІДЛЮ́ДНИК, а, ч.
1. Той, хто тримається або живе осторонь від інших людей.
Чого це він став таким боягузом, відлюдником? (Ле, Міжгір’я, 1953, 408);
Навколо ні оселі, ні голосу людського, тільки невідома землянка, в якій ховається якийсь відлюдник (Донч., IV, 1957, 70).
2. церк. Чернець, що зрікся всяких стосунків з людьми; анахорет, самітник.
Мандруючи пустинню, приблукала вона до склепу, де спасався один молодий відлюдник (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964; 237).
Словник української мови (СУМ-11)