відміняти
ВІДМІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДМІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДМІНИ́ТИ, іню́, і́ниш, док., перех.
1. Робити кого-, що-небудь інакшим; змінювати.
Без первісних тілець природа могла б самовільно, не потребуючи праці, усе відміняти на краще (Зеров, Вибр., 1966, 129);
Але сопілки й тамбурини глухий одмінюють мотив (Рильський, III, 1961, 254);
Тепер я наче трохи натуру відмінила (Л. Укр., V, 1956, 98);
В другі села біг Данило, А дівчат як одмінило (Воскр., З перцем!, 1957, 81).
2. рідко. Те саме, що скасо́вувати 1.
Не нами це [присуд кари] вигадано, не нам його й відміняти (Ле, Міжгір’я, 1953, 133);
Інколи керівники районів і колгоспів намагаються відмінити правильні вказівки спеціалістів (Колг. Укр., 7, 1956, 1).
Словник української мови (СУМ-11)