відправа

ВІДПРА́ВА, и, ж.

1. Церковна служба.

В великій лаврській церкві йшла одправа (Н.-Лев., II, 1956, 332);

І знов у неділю, коли в церкві відходила пізня відправа, з’явилися у Сивері непрохані гості (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44).

2. діал. Відповідь.

Леон прикусив губи на ті слова, — Германова різка відправа вколола його дуже (Фр., V, 1951, 430).

Значення в інших словниках

1. відправа — Відпра́ва: — відповідь, заперечення [32]  Словник з творів Івана Франка
2. відправа — (церковна служба) богослужіння, служба.  Словник синонімів Полюги
3. відправа — відпра́ва іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
4. відправа — Відпра́ва. Відсіч, відповідь на словесні напади Далі відповідав пос. Вольчиньский п. Тітінґерови, а пос. Пігуляк і др. Стоцкий дали належну відправу Цурканови та Калінескулови та їх союзникам (Б.  Українська літературна мова на Буковині
5. відправа — Служба Божа, БОГОСЛУЖБА, богослуження, сов. богослужіння, (у католиків) меса; (денна) обідня, літургія, (по обіді) вечірня; (поминальна) реквієм.  Словник синонімів Караванського
6. відправа — -и, ж. 1》 Церковна служба. 2》 діал. Відповідь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. відправа — ВІДПРА́ВА, и, ж. 1. Церковна служба. В великій лаврській церкві йшла одправа (І. Нечуй-Левицький); І знов у неділю, коли в церкві відходила пізня відправа, з'явилися у Сивері непрохані гості (З.  Словник української мови у 20 томах
8. відправа — ВІДПРА́ВА (церковна служба), БОГОСЛУЖІ́ННЯ, СЛУ́ЖБА (перев. із сл. Б ож а), БОГОСЛУ́ЖБА рідше, СЛУЖІ́ННЯ рідше; ЛІТА́НІЯ (урочиста); СВЯЩЕННОДІ́ЙСТВО рідше; ДІЯ́ННЯ (з читанням книги про життя та дії святих апостолів).  Словник синонімів української мови
9. відправа — Відпра́ва, -ви; -пра́ви, -пра́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. відправа — Відправа, -ви ж. 1) Богослуженіе, служеніе. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Рудч. Ск. II. 47. Попи добилися копійки і за одправи принялись. Мкр. Г. 70. відправу правити, чинити. Служить (въ церкви). Почали велику одправу правити. Рудч.  Словник української мови Грінченка