відсвічувати
ВІДСВІ́ЧУВАТИ, ує, недок., ВІДСВІТИ́ТИ, і́тить, док.
1. тільки недок., неперех. Відбивати світло.
У печі палає.. Одсвічують весело білі стіни (Вовчок, І, 1955, 124);
Поверхня дошки має бути матовою і не повинна відсвічувати (Шк. гігієна, 1954, 236);
// Відбиватися (в 6 знач.).
*Образно. В очах дітей, допитливо-розумних, його [В. І. Леніна] очей відсвічує вогонь (Рильський, І, 1956, 274).
2. перех. Відображати, відбивати кого-, що-небудь на гладкій, дзеркальній поверхні.
Витерта старанно матроськими щітками, вона [палуба] одсвічувала раннє сонце (Епік, Тв., 1958, 301);
Велетенське водне дзеркало відсвічувало темну голубінь і мерехтливі зорі неба (Жур., До них іде.., 1952, 116);
Маленький пото-чок не може ще в собі відбити всіх людей, що до нього приходять, не може відсвітити захмареного неба над собою (Тич., III, 1957, 450).
3. неперех. Мати додатковий відтінок кольору при основному; відливати якимсь кольором.
Робітниці передавали з рук до рук рудуватий брусочок, що відсвічував антрацитом (Кучер, Чорноморці, 1956, 473);
Волосся теж відсвічувало золотом (Коп., Вибр., 1948, 97).
4. тільки док., неперех. Просвітити протягом певного часу.
Сонце ще не сходило, а місяць, відсвітивши за ніч неозорим просторам, тане в небі, як зелений окраєць криги (Донч., IV, 1957, 525).
Словник української мови (СУМ-11)