відтин
ВІДТИ́Н, у, ч. Дія та її результат за знач. відтина́ти, відітну́ти 1.
Відтин ноги;
// Місце, у якому відітнуто що-небудь.
◊ Го́лову (ру́ку) дава́ти на відти́н — те саме, що Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з ( див. відрі́з).
— А я голову на відтин даю, — то вона за ним полює (Шовк., Інженери, 1956, 264).
Словник української мови (СУМ-11)