відтухати
ВІДТУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТУ́ХНУТИ, ну, неш, док. Зменшуватися розміром (про опухлу частину тіла, людину тощо); стухати.
Що ж тобі відтухає на горлечку? (Сл. Гр.);
Ходжу я доволі добре, тримаюсь на ногах. Ноги, здається, одтухли (Коцюб., III, 1956, 456);
[Писар:] Олексу у москалі здали, то вдвох з старшиною чотири дні і чотири ночі пили.. Після того, мабуть, днів п’ять не пив, поки одтух (К.-Карий, І, 1960, 67).
Словник української мови (СУМ-11)