відірваний
ВІДІ́РВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відірва́ти.
А що, якби був.. справді спалив мої папери? Адже був би я самісінький на світі, як лист, відірваний від дерева (Фр., II, 1950, 347);
Ходім і однімем своє, неправдою взяте у нас і батьків наших. Одберімо хліб свій кривавий, для розкошів одірваний од голодного рота (Коцюб., II, 1955, 73);
Революційна теорія — це не збірка відірваних від життя догм, які раз назавжди встановлені і сліпо приймаються на віру, а живе керівництво до практичної дії (Рад. Укр., 13.VII 1957, 1);
// У знач. прикм.
Одірваний фінік не вернеться знову На гілку свою (Крим., Вибр., 1965, 70).
Словник української мови (СУМ-11)