військовий
ВІЙСЬКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до війська.
За Россю почувся військовий оркестр (Н.-Лев., III, 1956, 133);
Пройшов військовий поїзд і не спинився (Сміл., Сашко, 1957, 88);
// Прийнятий, установлений у війську, в армії.
Військове правило велить йому [дозорцеві] в разі опору навіть.. [зброю] вживати (Фр., II, 1950, 353);
— Сьогодні ви спочивайте, — посміхнувся знову Щорс, — а завтра підемо марширувати за всіма правилами військової дисципліни (Довж., I, 1958, 137).
∆ Військо́вий о́круг див. о́круг.
2. Стос. до військовослужбовця.
Військовий обов’язок;
// Власт. військовослужбовцеві.
Ось він [полковник] поздоровляє Надю, таким певним голосом, з таким штучним військовим поклоном (Л. Укр., III, 1952, 485);
Горілий мав високий зріст і струнку, військову виправку (Десняк, I, 1955, 350).
3. у знач. ім. військо́ве, вого, с. Одяг і спорядження військовослужбовця.
Вони повернулися разом з Валюшкою — обоє вже у військовому (Ю. Янов., І, 1958, 282).
4. у знач. ім. військо́вий, вого, ч. Те саме, що військовослужбо́вець.
Було велике товариство: 6 чи 7 старих паній.., військовий з генерального штабу (Коцюб., III, 1956, 153);
Поруч з генералом стояв ще якийсь військовий у довгій бурці (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 43).
Словник української мови (СУМ-11)