віршування
ВІРШУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. віршува́ти 1.
— Голос маю, — каже лицар, — Та не тямлю віршування (Л. Укр., І, 1951, 371);
У шкільні роки О. Гаврилюк виявив здібності до малювання, ліплення, різьби, музики і віршування (Іст. укр. літ., II, 1956, 611).
2. Система побудови та організації вірша.
Новаторство Сковороди полягало не тільки в багатстві мотивів його творчості, в піднесенні ліричного струменя, не тільки в наближенні вірша до силабо-тонічного, а й у звільненні від штукарства, властивого схоластичному віршуванню (Рад. літ-во, 1, 1962, 144).
Словник української мови (СУМ-11)