віслюк
ВІСЛЮ́К, а́, ч.
1. Те саме, що осе́л 1.
Сіра стіна. Розчепіривши негнучкі ноги, стоїть під нею віслюк (Коцюб., II, 1955, 406);
На правому березі Босфору — чудовий асфальтований шлях. Ним мчать сучасні лімузини, старенькі автобуси, поважно стукають рисаки та віслюки (Знання.., 8, 1966, 16).
2. лайл. Про нерозумну, вперту людину.
Так і свердлить йому вуха тріскучий голос боса: "Колінз, ви нездара, віслюк" (Рибак, Час.., 1960, 862);
// Про людину, що сліпо підкоряється й служить комусь.
Тепер ще ось греки, ці нещасні віслюки Антанти… Чого їх принесло сюди? (Гончар, Таврія.., 1957, 299).
Словник української мови (СУМ-11)