вістовник
ВІСТОВНИ́К, а, ч., рідко. Те саме, що вісту́н.
[Головнокомандувач:] Ось вістовник. біжить із гір..; Якби він нам приніс хорошу вість! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 405);
Ворони крилаті Летіли здалеку, червоного вина Жадні напитися, вістовники недобрі (Рильський, Поеми, 1957, 23).
Словник української мови (СУМ-11)