віяння

ВІ́ЯННЯ, я, с.

1. Дія за знач. ві́яти 1, 2, 4.

Земля — гола і чорна — затужавіла, як крига, під морозяним віянням (Смолич, Ми разом.., 1950, 30);

Віяння зерна.

2. перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу.

Українці, відкликаючись на віяння часу і потреби суспільності, почали й собі творити нову літературу на народній мові (Фр., XVI, 1955, 222);

Нові віяння, події суспільно-політичної дійсності розкриваються в романі ["Юрко Крук"] крізь призму дитячого, а потім юнацького сприйняття (Рад. літ-во, 3, 1957, 15).

Значення в інших словниках

1. віяння — ві́яння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. віяння — -я, с. 1》 Дія за знач. віяти 1), 2), 4). 2》 перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. віяння — ВІ́ЯННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ві́яти 1, 2, 4. Останнє віяння тепла розтоплювало їхні серця .. Слова танули їм невимовлені на устах (В. Підмогильний); Земля – гола і чорна – затужавіла, як крига, під морозяним віянням (Ю.  Словник української мови у 20 томах
4. віяння — Ві́яння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. віяння — Віяння, -ня с. 1) Вѣяніе, дуновеніе. 2) Провѣиваніе хлѣба.  Словник української мови Грінченка