віятися
ВІ́ЯТИСЯ, ві́юся, ві́єшся, недок.
1. тільки 3 ос., рідко. Те саме, що ві́яти 1, 3.
— Хіба тобі [вітре] немає простору Віятися попід небосклоном [небосхилом]! (Мирний, V, 1955, 275);
Мій червоний знак на вітрі віється (Ю. Янов., І, 1958, 253).
2. зневажл. Іти, бігти куди-небудь без діла; блукати, волочитися.
— Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю (Кв.-Осн., II, 1956, 163);
— Плентається, віється десь цілісінький день, як той лобуряка, як циган!.. (Л. Янов., І, 1959, 411);
// Поводитися розпусне.
— Мабуть, назнав [Чіпка] десь повію всесвітню та й віється… (Мирний, II, 1954, 238).
3. Пас. до ві́яти 4.
Словник української мови (СУМ-11)