гайвороння
ГА́ЙВОРОННЯ, я, с. Збірн. до га́йворон.
Налякане заколотом, знялось з сусідньої стріхи гайвороння (Коцюб., II, 1955, 14);
Потоком лежали незаймані густі родючі ниви, вкриті хмарами чорного крикливого гайвороння (Кач., Вибр., 1953, 41);
*Образно. Зграєю гайвороння бандити позлітали з коней і опустились на ріллю (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 197);
*У порівн. Паркан і дерева за парканом понад вулицею, наче гайвороння, обсіла печерська дітвора (Смолич, Мир… 1958, 52).
Словник української мови (СУМ-11)