гайнути
ГАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Швидко побігти, помчати; майнути.
Коні добрі, як гайнули назад — скоро й дома були (Укр.. казки, легенди.., 1957, 160);
— А що, коли б так намовити Марка і гайнути разом назустріч Будьонному? — раптом майнула думка (Козл., Ю Крук, 1957, 349);
*Образно. Поза хатою буря метнулась. У садку між дерев заплуталася на мить, вирвалась і гайнула далі (Головко, І, 1957, 116).
Словник української мови (СУМ-11)