гамір
ГА́МІР, мору, ч. Те саме, що гам¹.
Франко прислухався до нічного гамору великого міста (Сміл., Крила, 1954, 127);
До них линув невиразний гамір трудового дня на колгоспному дворі (Кучер, Вогник, 1952, 59);
Він заглибився в свої ієрогліфічні картки і не звертав жодної уваги на грюкання дверей, шум, гамір людських голосів (Досв., Вибр., 1959, 252).
Словник української мови (СУМ-11)