ганити
ГА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех.
1. Те саме, що гу́дити.
— Коли маєте мою одежину ганити, геть з мого двора (Вовчок, І, 1955, 96);
Вони [космополіти] перекручено тлумачили творчість класиків, ганили кращі досягнення вітчизняної літератури і мистецтва (Іст. укр. літ., II, 1956, 265);
Кінь як кінь — не поганий і не добрий. Немає за що ганити, нема за що й похвалити (Мур., Бук. повість, 1959, 129).
2. Докоряти кому-небудь; лаяти, сварити.
[Терміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Л. Укр., III, 1952, 419);
Коли в якому районі виявлялися ознаки підпільної чи партизанської діяльності, генерал [фашист] ганив підлеглих за те, що допустили до такого (Коз., Гарячі руки, 1960, 83).
Словник української мови (СУМ-11)