гармонізація
ГАРМОНІЗА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Створення акордового супроводу до якої-небудь мелодії.
Принцип добору й гармонізації народних мелодій, функції музики в обох цих творах ["За Неман іду", "Не ходи, Грицю.."] однакові (Укр. клас. опера, 1957, 103).
2. Музичний твір, створений на основі запозиченої мелодії.
Лисенко перший своїми гармонізаціями, надрукованими в численних його збірках, подав самоцвіти нашого мелосу в золотій оправі тогочасної музичної мислі (Рильський, III, 1955, 358);
Хори в "Катерині" — чи не найкращі щодо якості музики. Найчастіше це гармонізації народних пісень (Укр. клас. опера, 1957, 268).
Словник української мови (СУМ-11)