гарувати
ГАРУВА́ТИ¹, ГЕРУВА́ТИ і ГИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст.
1. неперех. Важко, без відпочинку працювати.
[Бабич:] Гарував чоловік, весь вік робив, аж йому очі з голови лізли, мучився, терпів (Фр., IX, 1952, 139);
Днем і ніччю гарував, а складав крейцар до крейцарика, щоби раз із бідою розв’язатися (Ков., Тв., 1958, 103).
2. перех. і без додатка. Правити (ціну, винагороду).
Що це він герує? Дорого герує за вола (Сл. Гр.);
Якщо не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п’ять, ну хоть і десять, то вже давайте (Сл. Гр.).
3. неперех. Прямувати.
Гируємо аж у саму столицю Петербург (Шевч., VI, 1957, 82).
4. перех. Стягувати, здирати.
Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з плеч гирує (Греб., І, 1957, 60).
ГАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., перех., заст. Робити пази; пазувати.
Словник української мови (СУМ-11)