гарувати
ГАРУВА́ТИ¹, ГЕРУВА́ТИ, ГИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст.
1. Важко, без відпочинку працювати.
[Бабич:] Гарував чоловік, весь вік робив, аж йому очі з голови лізли, мучився, терпів (І. Франко);
Днем і ніччю гарував, а складав крейцар до крейцарика, щоби раз із бідою розв'язатися (С. Ковалів);
Вивчимо його [Василька] і дамо легший хліб, може, не буде так гарувати, як ми (В. Стефаник).
2. що і без прям. дод. Правити (ціну, винагороду).
Якщо не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п'ять, ну хоть і десять, то вже давайте (Сл. Гр.);
Що це він герує? Дорого герує за вола (Сл. Гр.).
3. Прямувати.
Пливуть собі та співають, Море вітер чує; Попереду Гамалія Байдаком гирує (Т. Шевченко).
4. що. Стягувати, здирати.
Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з плеч гирує (Є. Гребінка).
ГАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., що, заст.
Робити пази; пазувати.
Ще у свого діда навчився гарувати крокви (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)