гарчання
ГАРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 21);
В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Але він стримав себе (Кол., Терен.., 1959, 174);
Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів (Мирний, III, 1954, 151).
Словник української мови (СУМ-11)