гарчання

ГАРЧА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією.

Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Л. Смілянський);

Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів (Панас Мирний);

В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Але він стримав себе (П. Колесник);

Скоро долинуло гарчання мотора, й машина з німцями рушила, зоставивши зграйку дітлахів на узбіччі дороги (Є. Гуцало).

Значення в інших словниках

1. гарчання — гарча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. гарчання — -я, с. Дія за знач. гарчати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гарчання — Гарча́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. гарчання — ГАРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гарча́ти і звуки, утворювані цією дією. Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 21); В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання.  Словник української мови в 11 томах
5. гарчання — Гарча́ння, -ня с. 1) Ворчаніе (о собакѣ). 2) = гарикання.  Словник української мови Грінченка