генотип

ГЕНОТИ́П, у, чол., біол. Сукупність усіх матеріальних структур клітини, що виконують функцію спадковості.

Уся сукупність генів в організмі людини, одержана від батьків, становить її генотип. Іноді до генотипу входять не тільки гени, передані батьками, а й нові, так звані мутантні гени (Наука і життя, 1, 1975, 45).

Значення в інших словниках

1. генотип — геноти́п іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. генотип — Сукупність генів, які успадковуються людиною і визначають природжені для неї особливості (генотипні). англ. genotype; нім. Genotypus m= -pen; угор. genotip; рос. генотип.  Словник із соціальної роботи
3. генотип — -у, ч., біол. Сукупність усіх матеріальних структур клітини, що виконують функцію спадковості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. генотип — ГЕНОТИ́П, у, ч., біол. Сукупність усіх матеріальних структур клітин, що виконують функцію спадковості. Тривалість життя, як і будь-яка інша ознака, визначається як генотипом (спадковою ознакою), так і середовищем (з наук. літ.  Словник української мови у 20 томах
5. генотип — геноти́п (від ген і тип) сукупність усіх спадкових структур організму.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. генотип — Комплекс усіх генів організму, які зумовлюють спадкові властивості; взаємодія г. та умов середовища творить фенотип організму.  Універсальний словник-енциклопедія